«Сама собою ідея правильна і ми безумовно її підтримуємо, але є питання, які ми повинні обговорити. Думаю, що нам потрібно і з нашими американськими партнерами переговорити. Можливо з президентом Трампом зателефонувати. І разом із ним поговорити». - Це було «так» – Трампу, але «ні» – пропозиції Трампа про швидке перемир'я. Так, 25 років при владі зробили Путіна добрим дипломатом, навчили говорити «ні», вимовляючи «так». І при цьому, залишаючи надію на «так», не даючи таким чином приводу, реагувати на своє «ні». А якщо по суті, без красних слів, то Путін сказав «так», але обставив це «так» такими умовами, виконання яких дорівнюватиме для Києва капітуляції у війні заради 30-денного перемир'я. Очевидно, що це не реалістичні вимоги. И теперь, мяч (або «ключі до миру», - як написано у спільній заяві США та України після Джидди) знову опинився на полі американців: або вони примусять Зеленського до принизливих та самогубних рішень заради 30-денної паузи (яка в будь який момент може бути порушена), або їм самим прийдеться нівелювати свої погрози «пекельними санкціями» і перевести свою інінціативу з перемир’ям у режим «бла-бла-бла». Ну, або, є ще третій варіант - Трамп може вступити у відкритий конфлікт зі непокірним «другом». Але Путін, схоже, сам не вірить у такий розвиток подій, враховуючи його непублічні контакти з головою Білого дому та дуже широке коло спільних інтересів, окрім України. Схоже, ставка кремлівського автократа на те, що Трамп, щоб зберегти обличчя, тиснутиме на Україну з метою виконання хоч якихось умов Путіна. І десь посередині і після того, як закінчиться Курська операція, короткострокова пауза може настати. Наприклад, в обмін на чергову паузу в постачанні Україні американської військової допомоги та розвідданих… А що, хтось чекав, що Путін скаже «піндосам» «так», не висуваючи умов? Він тоді втратив би обличчя у своїй власній країні. І Трамп, який «розуміє» Путіна навіть там, де його не розуміє міжнародне право, не може цього не розуміти. У будь-якому разі, Кремль використовує пропозицію США для втягування Трампа у процес торгів. (Доки у Білому домі Трамп – слово «переговори» можна замінювати словом «торги»). Обговорення «оборудки» для нього важливіше за саму оборудку. Він тягтиме час і витягуватиме з Трампа військове послаблення Києва та політичне послаблення Зеленського. Чи буде перемир'я після витіснення українського угруповання в Курській області – для Путіна вже не так важливо. Важливо – зараз, не сказати Трампу «ні», але й не втратити можливості, які той самий Трамп вже відкрив перед РФ у Курську, заблокувавши обмін розвідданими. А потім можна і погодитись на паузу. Для перекидання на Донбас, угруповання яке вивільнилося в Курській області, наприклад. Ну і – важлива деталь: свій спіч щодо перемир'я Путін почав із подяки Трампу, і приплів до неї практично весь БРІКС, від Сі до ПАР. Це явна спроба врівноважити себе на дипломатичних терезах зі Сполученими Штатами за рахунок «Глобального півдня». Що, у свою чергу, говорить про те, що сам діалог з Трампом для РФ дуже важливий. Але легким для США він не буде. Чи зрозумів це Трамп, засліплений своїм павичим марнославством? І на що він піде, щоб зберегти імідж «геніального» і «сильного»? Ці питання поки що залишається відкритими.
